ЛПУ

ЛІБЕРАЛЬНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ – ЗАВЖДИ У ЦЕНТРІ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ!

Ліберальна партія України була заснована на Установчому з’їзді 12 вересня 1991 року. Вона ровесниця української незалежності і весь цей час розвивалася і міцніла разом з нашою державою. Роки, що минули, увібрали в себе складний процес її організаційного та структурного становлення, динамічне нарощування чисельності партійних рядів та їх перевірку в жорсткій виборчій боротьбі, роботу над вивченням та пропагандою в суспільстві ідеї лібералізму.

Першим головою ЛПУ було обрано І.Р. Маркулова. Цей етап становлення партії можна назвати романтичним періодом, коли ЛПУ сповідувала ідеали класичного лібералізму, заявляла про себе неординарними публічними виступами, масштабними доброчинними акціями.

Влітку 1993 року, на І з’їзді, в Києві було прийнято  Програму, що запропонувала українському суспільству основоположні світоглядні цінності лібералізму. В резолюції  партія заявила про необхідність "радикальної реформи політичної влади, що є умовою проведення економічних перетворень". Наприкінці року було завершено формування регіональних структур - Ліберальна партія стала всеукраїнською.

У січні 1995 р. відбувся ІІ з’їзд ЛПУ, який обрав Головою О.І. Соскіна. Партія запропонувала для України шлях народного капіталізму, виклала програму "курсу ринкових реформ, яким немає розумної альтернативи", а також пропозиції щодо парламентської реформи і вибори на пропорційній основі. В цей період ліберали остаточно визначилися як партія парламентського типу зі своїм місцем у політичному спектрі країни. У Верховній Раді України сформувалася ліберальна фракція “Соціально-ринковий вибір”. ЛПУ зайняла чітку центристську позицію і визнала основою своєї діяльності реалізацію принципів соціального лібералізму. Цю нову якість закріпив ІІІ з’їзд ЛПУ (січень-квітень 1996 р.), де в напруженій і плідній дискусії було затверджено нову редакцію Програми партії і її новий Статут. З’їзд обрав Головою Ліберальної партії України В. П. Щербаня.

У 1997 році ЛПУ вперше активно виходить на міжнародну арену, стає повноправним учасником міжнародного ліберального руху і на з’їзді в Оксфорді приєднується до Ліберального Інтернаціоналу.

Парламентські вибори 1998 року, що проводились за новою, змішаною системою, стали для лібералів серйозним випробуванням. В жовтні 1997 р. ІV з’їзд ЛПУ вирішив іти на вибори в блоці “Партія Праці та Ліберальна партія – РАЗОМ!” Подолати 4 % бар’єр партії не вдалося, але більш як півмільйона громадян України проголосували за її програмові принципи, за ліберальний шлях розвитку держави.

Уроки виборів підсумував V з’їзд ЛПУ у грудні 1998 року. Головним надбанням цього форуму лібералів і результатом аналізу діяльності партії кількох останніх років стала взята на озброєння доктрина народного капіталізму. Цим терміном визначається суспільство, в якому кожен громадянин має широкі можливості для примноження свого особистого добробуту і трудового капіталу, де приватна власність захищена законом, а соціально вразливі верстви населення надійно забезпечуються на державному рівні. З’їзд прийняв резолюцію, в якій закликав партії і рухи ліберально-демократичного та реформаторського напрямку створити широку політичну коаліцію.

Після складних і тривалих переговорів таку коаліцію було створено з партіями, які визначились щодо єдиного кандидата на посаду Президента України. Ним став діючий на той час президент Леонід Кучма. Ліберальна партія підтримала цього кандидата на VI позачерговому з’їзді 14 травня 1999 року. В своєму рішенні ЛПУ керувалася тим, що альтернативою Кучмі міг стати лише висуванець Компартії, що для лібералів було абсолютно неприйнятним.
У грудні 2001 року пройшов VII звітно-виборчий з'їзд  ЛПУ, на якому партія прийняла історичне рішення про входження в якості члена-засновника до виборчого блоку Віктора Ющенка "Наша Україна". Участь у виборах -2002 разом з партіями Блоку дозволили провести до Верховної ради України двох депутатів від ЛПУ і повернули партії статус парламентської.  Двоє лібералів очолили обласні ради і один став міським головою, 600 членів ЛПУ стали депутатами обласних, районних у містах, сільських та селищних рад. На жаль, невдовзі лідера ЛПУ В. Щербаня за порушення фракційної дисципліни було виключено з фракції НУ.

19 березня 2004 р. відбувся VIII з'їзд, на якому партія мала визначити свою позицію щодо участі у виборах Президента України та кандидатури підтримки. Голова партії відмовився йти самостійно на вибори від імені ЛПУ.  В. Щербань і Президія Політради наполягали на виході з блоку "Наша Україна" і приєднанні до провладного блоку партій.  Думки делегатів різко розділилися.

В результаті психологічного тиску і маніпуляцій з боку  частини партійного керівництва, ІХ з'їзд ЛПУ 4 липня 2004 року прийняв рішення про вихід з блоку "Наша Україна" та приєднання до коаліції, яка підтримала кандидата у президенти В.Ф. Януковича.

Політична і моральна поразка цього кандидата стала й поразкою Ліберальної партії України.

19 квітня 2005 р., у Києві,  з ініціативи КМО ЛПУ  зібралася нарада представників більшості  регіональних партійних організацій, що констатувала "глибоку системну кризу" в ЛПУ і прийшла до висновку, що "голова ЛПУ не має політичної волі для надання імпульсу самостійному розвитку партії, не готовий разом з нею йти на парламентські вибори  2006 року".  Учасники наради звернулися до Політради ЛПУ з вимогою термінового скликання її засідання.

23 квітня Політрада ЛПУ ухвалила скликати Х Надзвичайний з'їзд партії.

4 червня 2005 р. Політрада ЛПУ прийняла відставку В.П. Щербаня з посади Голови  Ліберальної партії України.

25 червня 2005 р. Х надзвичайний з'їзд ЛПУ  прийняв Платформу політичної згоди Ліберальної партії України і обрав Головою ЛПУ П.С. Циганка.
Новий шлях розвитку і новий стиль керівництва закріпив своїми рішеннями ХІ з'їзд Ліберальної партії України,  який відбувся 5 листопада 2005 р. На ньому було обрано новий склад Політичної Ради і Президії партії та переобрано Голову ЛПУ.

Зараз Ліберальна партія України налічує 47 тис. членів, які працюють в 426 міських та районних осередках в усіх областях України, АР Крим, містах Києві та Севастополі. Ліберали впевнені, що рух України у напрямі ліберально-демократичних реформ – єдино можливий спосіб стати економічно і політично розвинутою державою. Ми повинні врахувати всі надбання і прорахунки першого етапу демократичного розвитку країни і здійснити нашу ліберальну стратегію для України третього тисячоліття.